Проект

Закон України

”Про державне регулювання міжнародних перевезень

пасажирів та вантажів автомобільним транспортом”

Цей Закон визначає правові основи державного регулювання організації міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, що належить українським та іноземним перевізникам, відповідальність за порушення встановленого цим Законом порядку.

Глава 1. Загальні засади державного регулювання

міжнародних перевезень пасажирів та вантажів

автомобільним транспортом

Стаття 1. Визначення основних термінів

У цьому Законі наведені терміни вживаються в такому значенні:

автотранспортний засіб – дорожній транспортний засіб, за допомогою якого здійснюється перевезення пасажирів і вантажів автомобільними дорогами чи виконання спеціальних робочих функцій;

автобус – пасажирський автотранспортний засіб з кількістю місць для сидіння більше дев’яти з місцем водія включно;

вантажний автомобіль – автотранспортний засіб, який за своєю конструкцією та обладнанням призначений для перевезення вантажів;

перевізник – юридична чи фізична особа, яка надає послуги з перевезення пасажирів чи (та) вантажів автомобільним транспортом загального користування;

український перевізник –юридична чи фізична особа, зареєстрована чи постійно проживає в Україні, яка надає послуги з перевезення пасажирів чи (та) вантажів автомобільним транспортом загального користування;

міжнародні перевезення пасажирів і вантажів – перевезення пасажирів і вантажів автотранспортом між пунктами, один з яких або обидва розташовані за межами території України;

регулярні пасажирські міжнародні перевезення – перевезення пасажирів автобусом заздалегідь узгодженими початковим та кінцевим пунктами, маршрутом проходження, зупинками та розкладом руху;

нерегулярні пасажирські міжнародні перевезення – перевезення пасажирів автобусом, коли умови їх здійснення визначаються в кожному окремому випадку за погодженням між замовником і перевізником;

великогабаритний вантаж – вантаж, який з урахуванням габаритів транспортного засобу перевищує встановлені на території України габарити для руху автотранспортних засобів автомобільними дорогами;

великоваговий вантаж – вантаж, вага якого з урахуванням ваги автотранспортного засобу чи його осьового навантаження перевищує встановлені на території України параметри для руху автотранспортних засобів автомобільними дорогами;

небезпечний вантаж – речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об’єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин;

швидкопсувні вантажі це продукти харчування та інші вантажі, які для збереження їхньої якості при перевезенні, з урахуванням термінів їх реалізації і відстані перевезень, потребують дотримання температурного режиму, відповідної вологості, підігріву, охолодження, вентиляції, догляду чи контролю за їх станом та виконання певних санітарно-гігієнічних вимог.

дозвіл – документ, який надає право на проїзд автотранспортного засобу територією іноземної держави;

двосторонній дозвіл – документ, який надає право на проїзд автотранспортного засобу між пунктом, розташованим на території України, і пунктом, розташованим на території іноземної держави, яка вказана в дозволі, туди та у зворотному напрямку;

транзитний дозвіл – документ, який надає право на проїзд автотранспортного засобу через територію держави, вказаної у дозволі, яка не є країною завантаження або розвантаження, туди та у зворотному напрямку;

універсальний дозвіл – документ, який надає право на проїзд автотранспортного засобу через територію держави як транзитом, так і у двосторонньому сполученні туди та у зворотному напрямку;

дозвіл до/з третіх країн – документ, який надає право на проїзд автотранспортного засобу із пункту, розташованого на території держави, яка вказана у дозволі, до третьої держави або з третьої держави в пункт, розташований на території держави, яка вказана у дозволі;

спеціальний дозвіл – разовий додатковий дозвіл на проїзд конкретного автотранспортного засобу з великогабаритним чи великоваговим або небезпечним вантажем по території держави, а також разовий дозвіл на проїзд конкретного транспортного засобу, який належить перевізнику однієї з держав, що домовляються, по території таких держав до третіх держав або з третіх держав;

багатосторонній дозвіл – документ, який надає право протягом визначеного часу на необмежену кількість проїздів автотранспортного засобу територією будь-якої держави, що є членом Європейської конференції міністрів транспорту.

Стаття 2. Законодавство про державне регулювання міжнародних перевезень автомобільним транспортом

Законодавство про державне регулювання міжнародних перевезень автомобільним транспортом складається з цього Закону, законів України “Про транспорт”, “Про дорожній рух”, “Про перевезення небезпечних вантажів”, “Про автомобільний транспорт” та інших нормативно-правових актів.

Стаття 3. Сфера дії цього Закону

Дія цього Закону поширюється на відносини, пов’язані з діяльністю у сфері міжнародних перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Стаття 4. Завдання законодавства з питань міжнародних перевезень автомобільним транспортом

Основними завданнями законодавства з питань міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом є:

визначення основних правових та організаційних основ державного регулювання у сфері міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом;

установлення вимог до перевізників, водіїв та автотранспортних засобів щодо забезпечення безпеки перевезень та екологічної безпеки;

визначення системи державного контролю, прав, обов’язків та відповідальності державних органів виконавчої влади та перевізників за порушення встановленого цим Законом порядку.

Глава 2. Правові та організаційні засади державного регулювання

у сфері міжнародних перевезень автомобільним транспортом

Стаття 5. Дозволи на міжнародні автомобільні перевезення іноземними перевізниками

Міжнародні автомобільні перевезення іноземними перевізниками по території України здійснюються за наявністю у перевізника українського дозволу або багатостороннього дозволу, якщо інше не передбачено міжнародними угодами України в галузі міжнародного автомобільного сполучення.

Стаття 6. Дозволи на міжнародні автомобільні перевезення українськими перевізниками

Дозволи на міжнародні автомобільні перевезення поділяються на: двосторонні, транзитні, універсальні, до/з третіх країн, багатосторонні та спеціальні.

Міжнародними угодами України на умовах взаємності можуть визначатись інші види дозволів, а також здійснення міжнародних автомобільних перевезень без дозволів.

Стаття 7. Розподіл та видача дозволів українським перевізникам

Розподіл дозволів в разі їх дефіциту здійснюється виключно на конкурсних засадах. Порядок розподілу та видачі дозволів українським перевізникам визначає центральний орган виконавчої влади у галузі транспорту.

Стаття 8. Дозволи на перевезення великогабаритних та великовагових вантажів

Міжнародні автомобільні перевезення великогабаритних та великовагових вантажів здійснюються за наявності у перевізника спеціальних дозволів, які видаються у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

В разі перевищення максимальної ваги автотранспортного засобу чи навантаження на вісь автотранспортного засобу або перевищення його габариту продовження руху автотранспортного засобу дозволяється після одержання спеціального дозволу центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту.

Стаття 9. Дозволи на перевезення небезпечних вантажів

Міжнародні автомобільні перевезення небезпечних вантажів здійснюються за наявності у перевізника спеціальних дозволів, які видаються у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади в галузі безпеки дорожнього руху.

При здійсненні міжнародних автомобільних перевезень небезпечних вантажів по території України перевізник зобов’язаний виконувати вимоги „Європейської угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів”, а також вимоги Закону України “Про перевезення небезпечних вантажів”.

Стаття 10. Регулярні та нерегулярні пасажирські автомобільні перевезення

Регулярні пасажирські міжнародні автомобільні перевезення здійснюються по території України і території іноземної держави за узгодженням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту і відповідного компетентного органу іноземної держави.

Порядок організації регулярних пасажирських міжнародних автомобільних перевезень визначається центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

У разі, якщо згідно з міжнародними угодами України здійснюються нерегулярні пасажирські перевезення, водії транспортних засобів повинні мати списки пасажирів.

Стаття 11. Перевезення пасажирів і вантажів між пунктами, розташованими на території України, автотранспортними засобами, що належать іноземним перевізникам

Перевезення пасажирів і вантажів між пунктами, розташованими на території України, автотранспортними засобами, що належать іноземним перевізникам, забороняється.

Глава 3. Вимоги до перевізників, водіїв та автотранспортних засобів

щодо забезпечення безпеки перевезень та екологічної безпеки

Стаття 12. Вимоги до перевізників

До міжнародних автомобільних перевезень українські перевізники допускаються за наявністю ліцензії на визначений вид діяльності.

При здійсненні міжнародних перевезень пасажирів та вантажів перевізники повинні забезпечувати режим праці та відпочинку водіїв, які відповідають вимогам чинного законодавства.

Перевізники, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, чи призначені ними відповідальними за організацію та безпеку перевезень фахівці, повинні мати диплом про закінчення вищого профільного чи середнього спеціального учбового закладу або документ про атестацію, яка проводиться у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту.

Перевізники, які здійснюють міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, повинні забезпечувати всі види обов’язкового страхування, передбачені чинним в Україні законодавством та міжнародними угодами України.

Стаття 13. Вимоги до водіїв

До міжнародних перевезень пасажирів допускаються водії, яким виповнилось 21 рік.

Право на керування автобусами на маршрутах регулярного сполучення мають водії, які останні три роки працювали водіями автобусів.

Мінімальний вік водія автотранспортного засобу, який здійснює міжнародні перевезення вантажів, повинен бути: для автотранспортних засобів, допустима максимальна вага яких не перевищує 7,5 тони, не менше 18 років, для інших автотранспортних засобів - не менше 21 року або не менше 18 років за умови, що ці особи мають посвідчення про одержання професійної освіти, яке визначається Стороною, що домовляється, при застосуванні Європейської Угоди стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, що виконують міжнародні автомобільні перевезення.

До міжнародних перевезень пасажирів чи вантажів допускаються водії, які мають документ, що підтверджує їх професійну підготовку щодо міжнародних перевезень у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту.

До міжнародних перевезень великовагових, великогабаритних та небезпечних вантажів допускаються водії, які додатково мають документ про спеціальну підготовку у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у галузі безпеки дорожнього руху.

Водії автотранспортних засобів при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень зобов’язані дотримуватись режимів праці та відпочинку, що встановлені чинним в Україні законодавством та міжнародними угодами України.

Водії повинні мати при собі дозвіл, реєстраційні листки режимів праці та відпочинку за поточний тиждень і останній день попереднього тижня, під час якого водії керували автотранспортним засобом, та інші документи, які згідно з міжнародними угодами України необхідні для здійснення міжнародних автомобільних перевезень і які надаються за вимогою контролюючих органів.

Стаття 14. Вимоги до автотранспортних засобів

До міжнародних перевезень пасажирів та вантажів допускаються автотранспортні засоби, які мають сертифікат відповідності, ліцензійну картку, реєстраційні та відмінні знаки України.

При цьому причепи та напівпричепи можуть мати реєстраційні та відмінні знаки іншої держави.

Конструкція та технічний стан автотранспортних засобів, які використовуються на міжнародних перевезеннях, повинні відповідати вимогам законодавства України та іноземної держави, дозвіл на проїзд територією якої одержав власник автотранспортного засобу, щодо безпеки перевезень та екологічної безпеки.

Автотранспортні засоби, призначені для міжнародних перевезень великовагових, великогабаритних та швидкопсувних вантажів, крім сертифіката відповідності та ліцензійної картки, повинні мати документ про допущення до перевезень таких вантажів, який видається центральним органом виконавчої влади у галузі транспорту, а небезпечних вантажів - центральним органом виконавчої влади в галузі безпеки дорожнього руху.

На території України повинні виконуватись вимоги встановлення та використання на автотранспортних засобах, які використовуються на міжнародних перевезеннях, а їхня повна маса перевищує 3,5 т, контрольних приладів (тахографів) реєстрації режимів праці та відпочинку водіїв.

Міжнародними угодами України можуть бути визначені інші вимоги до конструкції та технічного стану автотранспортних засобів, які використовуються при міжнародних автомобільних перевезеннях.

Глава 4. Система державного контролю та відповідальність

за порушення встановленого цим Законом порядку

Стаття 15. Завдання та система державного контролю міжнародних автомобільних перевезень

Державний контроль транспортного законодавства в галузі міжнародних автомобільних перевезень (далі – транспортний контроль) включає перевірку автомобільних транспортних засобів, а також дозволів і інших документів, передбачених чинним в Україні законодавством та міжнародними угодами України в галузі міжнародного автомобільного сполучення.

Транспортний контроль здійснюється у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.

Транспортний контроль покладається на центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту і урядовий орган державного управління на автомобільному транспорті та його територіальний орган – службу міжнародних автомобільних перевезень - СМАП (далі – органи державного контролю).

Стаття 16. Організація транспортного контролю

Посадові особи органів державного контролю здійснюють транспортний контроль на території України в пунктах пропуску через державний кордон України автотранспортних засобів та у спеціально визначених дорожніми знаками стаціонарних та пересувних контрольних пунктах.

При проведенні транспортного контролю посадові особи органів державного контролю мають право на зупинку автотранспортних засобів тільки у визначених цією статтею пунктах.

За вимогою водіїв посадові особи органів державного контролю повинні показати службові посвідчення, а у разі накладання штрафів завіряти особистими печатками копії протоколів, що надаються особам, які здійснили правопорушення, та постанов щодо накладання адміністративних стягнень.

Автомобілі органів державного контролю повинні мати кольорове графічне позначення у відповідності до державних стандартів України.

Випуск з території України автотранспортного засобу, на якому здійснено порушення транспортного законодавства, здійснюється тільки після надання водієм документа щодо сплати штрафу, якщо скарга чи протест на постанову щодо накладення адміністративного стягнення залишились без задовільнення.

Автотранспортний засіб, що належить іноземному перевізнику, у випадках виявлення у пунктах пропуску через державний кордон України порушень транспортного законодавства, може бути допущений для подальшого руху по території України тільки після усунення такого порушення.

У разі порушення транспортного законодавства посадові особи органів державного контролю мають право надати перевізнику або його представнику оcобовий припис щодо усунення такого порушення.

Посадові особи органів державного контролю здійснюють свою діяльність згідно з відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами України і користуються правом на державний захист життя, здоров’я та майна.

Рішення або дії органів державного контролю та їх посадових осіб можуть бути оскаржені у судовому чи адміністративному порядку, передбаченому законодавством України.

Стаття 17. Відповідальність перевізника

У випадках неодноразових порушень перевізником транспортного законодавства він може бути на підставі рішення органу державного контролю позбавлений ліцензії на право надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів у міжнародному сполученні.

У випадках неодноразових порушень іноземним перевізником транспортного законодавства на території України центральний орган виконавчої влади в галузі транспорту вживає заходів, передбачених міжнародними угодами України в галузі міжнародного автомобільного сполучення.

Шкода, заподіяна перевізниками при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень, підлягає відшкодуванню відповідно до цивільного законодавства України.

Стаття 18. Санкції до правопорушників транспортного законодавства

Внести до ст. 133-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення (№80731-Х від 07.12.1984 із змінами, внесеними згідно з Указами ПВР, Законами, рішеннями Конституційного суду) такі зміни та доповнення:

керування автотранспортними засобами при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень без контрольних пристроїв (тахографів) реєстрації режимів праці чи відпочинку водіїв автотранспортних засобів чи виключеними такими контрольними пристроями (тахографами) або без щоденних реєстраційних листків режимів праці і відпочинку

– тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

порушення режимів праці та відпочинку водіями автотранспортних засобів при здійсненні міжнародних автомобільних перевезень

– тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

відсутність списків пасажирів у водіїв автобусів при здійсненні нерегулярних пасажирських міжнародних перевезень у випадках, передбачених міжнародними угодами України в галузі міжнародного автомобільного сполучення

– тягне за собою накладення штрафу від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

невиконання перевізниками або їх представниками приписів органів державного контролю щодо усунення порушень транспортного законодавства в галузі міжнародного автомобільного сполучення

– тягне за собою накладення штрафу від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

те ж порушення, здійснене вдруге протягом одного року після накладання адміністративного стягнення

– тягне за собою накладення штрафу від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

здійснення водіями автотранспортних засобів, що належать іноземним перевізникам, міжнародних автомобільних перевезень з території України на територію третьої держави або з території третьої держави на територію України без спеціальних дозволів

– тягне за собою накладення штрафу від п’ятнадцяти до двадцяти п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

здійснення водіями автотранспортних засобів, що належать іноземним перевізникам, міжнародних автомобільних перевезень без відмінних знаків держави реєстрації автотранспортного засобу

– тягне за собою накладення штрафу до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Глава 5. Прикінцеві положення

1. Цей Закон набирає чинності з дня його опублікування.

2. До приведення законодавства у відповідність із Законом України “Про державне регулювання міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом” закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України у тримісячний термін від дня набрання чинності цим Законом:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;

привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;

забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом;

відповідно до своєї компетенції забезпечити прийняття нормативно-правових актів, передбачених цим Законом.